Персональний сайт Катерини Сопової Неприпустимість подання рецензій на висновки судових експертиз. Оцінка висновку експерта - Катерина Сопова - Персональний сайт

Неприпустимість подання рецензій на висновки судових експертиз. Оцінка висновку експерта

Відповідно до статей 76 ЦПКУ, 73 ГПКУ,  69 КАСУ доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом як висновок експерта. Відповідно до статті 84 КПКУ висновок експерта є процесуальним джерелом доказів.

Процесуальні кодекси містять окремі норми щодо оцінки висновку експерта, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами оцінки будь-яких доказів. При цьому відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (статті 104 ГПКУ, 110 ЦПКУ, 108 КАСУ).

За підсумками оцінки суд може визнати висновок експерта:

1) повним та обґрунтованим і покласти його в основу рішення суду;

2) неповним або неясним і призначити своєю ухвалою додаткову експертизу (статті 107 ГПКУ, ст. 113 ЦПКУ, ст. 111 КАСУ);

3) необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або за наявності сумнівів у правильності висновку експерта, призначити повторну експертизу (статті 107 ГПКУ, ст. 113 ЦПКУ, ст. 111 КАСУ).

Статті 214 ГПКУ, 239 ЦПКУ, 221 КАСУ містять норми про дослідження висновку експерта, відповідно до яких для роз’яснення і доповнення висновку експерт може бути викликаний в суд і йому можуть бути поставлені питання щодо наданого ним висновку.

Процедура допиту експерта в суді також передбачена процесуальними кодексами: «першою питання ставить експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим питання ставить експертові позивач і його представник. Суд має право з’ясовувати суть відповіді експерта на питання учасників справи, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту учасниками справи. Викладені письмово і підписані експертом роз’яснення і доповнення висновку приєднуються до справи» (статті 214 ГПКУ, 239 ЦПКУ, 221 КАСУ).

Якщо ж виникає необхідність призначення додаткової чи повторної експертизи або якщо суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності, суд в ухвалі про призначення експертизи повинен зазначити наступні мотиви:

щодо додаткової – які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження;

щодо повторної – обставини,  які  викликають  сумніви  у правильності
попереднього висновку експерта (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ № 8 від 30.05.97).

При цьому, під видом допомоги суду для призначення додаткової або повторної експертизи, у вигляді інструменту для оцінки такого доказу як висновок експерта, до суду стали подаватись рецензії на висновок експерта, що виконуються за відповідну плату, на замовлення сторони судового процесу, з посиланням на те, що суд не має відповідних спеціальних знань експерта і не може оцінити його висновок.

Подання до суду рецензій на висновки судових експертів, а також прийняття на їх основі рішень про призначення додаткової або повторної експертизи суперечить Конституції та законам України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи.

Стаття 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом для (…) захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Процедура зазначеного рецензування чітко регламентована підзаконним актом, а саме Порядком проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 775/5 (далі – Порядок). Метою рецензування висновків судових експертів згідно з пунктом 2 Порядку є «вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків». Отже, процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі. Порядок не передбачає надання рецензії на висновок експерта на розгляд суду чи інших учасників судового процесу. Пункт 9 Порядку встановлює, що за результатами рецензування «рецензентом надаються рекомендації щодо удосконалення роботи експерта та підвищення рівня його професійних знань».

Крім того, судовий експерт є єдиним учасником процесу, який несе кримінальну відповідальність за дачу свого висновку та інші види юридичної відповідальності, має відповідні права та обов’язки встановлені процесуальним законодавством та Законом України «Про судову експертизу».

Особа, що складає рецензії за власною ініціативою або на замовлення сторін судового процесу (позивач, відповідач, представники позивача чи відповідача, треті особи) не несе жодної відповідальності за свої міркування з приводу оцінки висновку експерта, його правильності та обґрунтованості. Рецензент, не є учасником процесу, тому не може бути викликаний в суд для надання пояснень. Не може бути також залучений як спеціаліст, оскільки відповідно до статей 74 ЦПКУ, 71 ГПКУ, 70 КАСУ, 71 КПКУ, спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Отже, спеціаліст не може надавати суду допомогу в оцінюванні доказів у справі.

Рецензія також не може бути віднесена до висновку експерта у галузі права, передбаченого статтями 115 ЦПКУ, 109 ГПКУ, 113 КАСУ, який не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. У статтях 114 ЦПКУ, 108 ГПКУ, 112 КАСУ чітко зазначено, що «висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи». Крім того, відповідно до статей 73 ЦПКУ, 70, ГПКУ, 69 КАСУ, рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом. Отже висновок у галузі права не може бути наданий на замовлення однієї зі сторін.

Рецензія на висновок експерта не може бути віднесена до письмових доказів, висновків спеціалістів тощо, оскільки:

  • не містить даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а містить суб’єктивну думку особи щодо оцінки доказу – висновку експерта;
  • рецензія виникає після відкриття провадження у справі, у зв’язку з ним;
  • рецензент не має у своєму розпорядженні матеріали справи, не досліджує їх, не попереджається судом про будь-яку відповідальність за надання неправдивих рецензій;
  • відсутні гарантії незалежності рецензента, його незаінтересованості та неупередженості, оскільки рецензії надаються на замовлення сторони;
  • відсутність гарантій надання об’єктивної оцінки висновку експерта сторонньою особою, яка не несе будь-якої відповідальності за свою рецензію;
  • рецензія не належить до процесуальних документів, передбачених законом;
  • рецензент не є процесуальною особою, що може впливати на формування доказової бази;
  • рецензія, що надається стороною до суду, має замовний характер, тобто, виникає в результаті домовленості представників сторони та рецензента про забезпечення певного результату дослідження. Рецензія протилежного змісту не має цінності для цієї сторони.

Метою рецензування висновків експертів, що надаються на замовлення однією зі сторін є дискредитація авторитету та професійної репутації судових експертів з метою надання негативної оцінки процесуальному документу для призначення повторної або додаткової експертизи. Така практика суперечить Конституції та законам України.

Відповідно до статей 86 ГПК, 89 ЦПК , 90 КАСУ, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінку доказів має право здійснювати лише суд відповідно до статей 86 ГПК, 89 ЦПК , 90 КАСУ. Крім того, як вказано в постанові Пленуму ВГСУ від 30.05.1997 № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Ігнорування норм процесуального законодавства та зловживання своїми правами, присвоєння статусу особи, що має право оцінювати докази шляхом складання рецензій на висновки експертів, містить ознаки порушень, передбачених наступними статтями Кодексу про адміністративні правопорушення України:

стаття 185-3 Прояв неповаги до суду або Конституційного Суду України: «неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил»;

стаття 186 Самоуправство: «самоуправство, тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям».

Викладене вище свідчить про необхідність запобігання зловживанню правами окремими особами та недопущення залучення до матеріалів справи як окремих документів рецензій на висновки судових експертів, що суперечать Конституції та законам України та дискредитують судово-експертну діяльність в Україні.