Персональний сайт Катерини Сопової К. Сопова. Не судіть і не судимі будете… - Катерина Сопова - Персональний сайт

К. Сопова. Не судіть і не судимі будете…

У продовження щодо теми плагіату та безпідставних звинувачень Л. Гриневич…

Спроба пояснити, що у статті О. Смірнова, яку можна знайти за посиланням  http://false-science.ucoz.ua/news/naukovi_statti_l_grinevich_rukh_po_vtorovanij_dorizhci/2016-11-17-36, відсутня будь-яка інформація, що підтверджує наявність плагіату у наукових статтях Л.Гриневич, отримала бурхливу реакцію зі сторони групи «Дисергейт» та науковців групи «Плагіат» у Фейсбук. Звичайно, кожен має свою думку, і кожен може її висловити і це заохочується, однак звинувачення у правопорушенні повинні обґрунтовуватись та підтверджуватись відповідними доказами.

На додаток до попередніх тверджень щодо безпідставності звинувачень Л. Гриневич у плагіаті, які можна знайти за посиланням https://goo.gl/NcFUY7, необхідно дати деякі пояснення. Все викладене нижче не є науковою статтею, а є лише висвітленням думки, яка ґрунтується на власних наукових дослідженнях у сфері інтелектуальної власності та практиці судового експерта за спеціальністю «13.1.1. Дослідження, пов’язані з літературними, художніми творами та інші», зокрема практиці у встановленні ознак плагіату у наукових творах.

Порівняльна таблиця, що міститься у статті О. Смірнова свідчить про наявність текстових запозичень у наукових статтях Л. Гриневич з інших джерел, однак не свідчить про те, що це плагіат, оскільки такі запозичення можуть бути віднесені до правомірних запозичень.

Потрібно почати із сутності поняття «плагіат», без розуміння його змісту, важко буде пояснити попередні твердження та аргументовано довести безпідставність будь-яких звинувачень, що ґрунтуються лише на висновках комп’ютерних програм пошуку запозичень текстів.

Поняття «плагіат» міститься у п. в) ст. 50 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»:

 «плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору»[1] (тут і надалі цитати виділені курсивом);

У п. 6 ст. 69 ЗУ «Про вищу освіту» міститься поняття «академічного плагіату»:

«Вищі навчальні заклади здійснюють заходи із запобігання академічному плагіату – оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання»[2].

Визначення термінів «плагіат» та «академічний плагіат» за змістом не відрізняються. Плагіат – є привласненням чужого твору, тексту або наукового результату. Слова «без відповідного посилання» у визначенні терміну «академічний плагіат» можна тлумачити по-різному. Що визнається відповідним посиланням? На мою думку, якщо ви зробили помилку у посиланні, невірно вказали номер сторінки, назву джерела запозичення або навіть переплутали і вказали не те джерело, не може вважатись плагіатом, оскільки відсутній критерій щодо привласнення чужої думки і видання її за свою.

Ситуація може змінитись із прийняттям проекту Закону «Про освіту»[3], в якому слова «без відповідного посилання», які можна тлумачити неоднозначно, змінено на «без зазначення авторства»:

 «академічний плагіат – оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства»[4].

У ст. 42 зазначеного проекту Закону містяться також принципи академічної доброчесності та правила їх дотримання, наприклад: «посилання на джерела інформації у разі використання ідей, тверджень, відомостей»,  «дотримання норм законодавства про авторське право». Академічний плагіат є одним із порушень академічної доброчесності, порядок виявлення та встановлення якого визначаються правилами внутрішнього розпорядку закладів освіти (п. 8 ст. 42 проекту Закону «Про освіту).

Отже, потрібно створити порядок виявлення факту плагіату, певні правила або методичні рекомендації на рівні закладів освіти. І вони вже існують у деяких вищих навчальних закладах, однак потребують удосконалення та приведення їх у відповідність до норм законодавства про авторське право.

Як показав нещодавно проведений круглий стіл «Формування академічної доброчесності та механізмів запобігання і протидії плагіату в наукових творах в Україні», на сутність плагіату науковці і спеціалісти у сфері інтелектуальної власності дивляться по-різному, кожен через свою призму. Дійсно, як зазначалось, законодавство містить дві норми щодо плагіату. Навіщо?

Плагіат, відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»[5] є діянням, що порушує авторські права і дає підстави для судового захисту. Факт наявності у творі плагіату може встановлюватись таким засобом доказування як судова експертиза об’єктів інтелектуальної власності, а саме, дослідження, пов’язані з літературними та художніми творами. Судовий експерт, при дослідженні запозичень фрагментів твору або твору в цілому, не може прямо дати відповідь на питання щодо наявності факту плагіату, оскільки таке питання є правовим і не входить у компетенцію експерта. Він може встановити наявність або відсутність у використаному творі або його частині ознак плагіату, сам факт плагіату, як правопорушення, встановлює суд.

Для чого був введений термін «академічний плагіат»? Звичайно, потрібен механізм швидкого реагування на потік «неякісних» наукових робіт при атестації здобувачів вищої освіти, оскільки судовий процес щодо встановлення факту плагіату є довгим, складним та затратним. І ніхто не буде подавати в суд на студента, в якого виявили два абзаци запозичень тексту з інших джерел і навіть якщо весь його твір є плагіатом. Законом України «Про вищу освіту» при виявленні у наукових роботах академічного плагіату передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності та відмова у присудженні відповідного наукового ступеня.

А тепер перейдемо до основного питання – виявлення (ознак) плагіату у наукових роботах. Ця інформація, а також конкретні приклади можливо допоможуть зрозуміти попередні твердження щодо відсутності підстав для звинувачення Л. Гриневич у плагіаті.

На мою думку, і це лише припущення, що також підтверджується власною судово-експертною практикою, група «Дисергейт» виявляє збіги текстів (які потім називає плагіатом) за допомогою комп’ютерної програми чи сервісу пошуку запозичень текстів. Ми вже говорили про те, що ці програми не враховують всі можливі варіанти текстових запозичень,  зокрема тих, що публікувались раніше, наприклад друковані видання або електронні із закритим доступом. Вони видають певний відсоток унікальності (оригінальності) тексту у процентному співвідношенні. Однак, необхідно звернути увагу на те, що не може існувати будь-якого граничного значення (у тому ж процентному співвідношенні) наявності текстових запозичень яких було б достатньо для оцінки та формулювання висновку про наявність або відсутність ознак плагіату.

На практиці були випадки, коли програма видавала 100% унікальності значних фрагментів тексту, які дослівно перекладались з іншої мови. І низький відсоток унікальності, коли програма виявляла запозичені фрагменти тексту, що були оформлені у творі як цитати відповідно до правил цитування. І жодного неправомірного запозичення у таких роботах знайдено не було.

Потім людина (не машина) із групи «Дисергейт» робить таблицю із певними позначеннями виявлених збігів тексту (наприклад виділяє збіжні та розбіжні фрагменти тексту, фрази, слова), а також наводить виявлені джерела запозичення. Наприклад, такий фрагмент статті Л. Гриневич був знайдений у статті (зазначення автора та назва твору). І все. На цьому будь-який аналіз завершується і слідує висновок про наявність плагіату.

Як встановлює плагіат судовий експерт у сфері інтелектуальної власності?

На дослідження судовому експерту можуть також надаватись схожі таблиці зі збігами текстів, що були виявлені за допомогою комп’ютерної програми.

Діяльність судових експертів регулюється нормами процесуального та спеціального законодавства. Судовий експерт несе кримінальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність. Судові експерти у сфері інтелектуальної власності використовують при встановленні ознак плагіату Методику проведення судових експертиз літературних творів[6], а також спеціалізовану літературу з авторського права, де можна знайти конкретні рекомендації щодо виявлення ознак плагіату.

Для встановлення ознак плагіату, при дослідженні виявлених збігів тексту, судовий експерт відповідає принаймні на такі питання:

  1. Чи відноситься виявлений фрагмент тексту до загальновідомих знань? Наприклад: «Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів підписана 9 вересня 1886 року у Берні і є міжнародною угодою щодо авторського права».
  2. Чи відноситься виявлений фрагмент тексту до загальнотеоретичних знань, фундаментальних знань? Наприклад, «Законодавча влада в Україні ділиться на три гілки: законодавча, виконавча, судова».
  3. Чи міг автор дійти до цього висновку (виявленого фрагменту тексту) самостійно із попередніх фрагментів тексту?
  4. Чи є вказане джерело запозичення першоджерелом?

Судовим експертом при виявленні ознак плагіату оцінюється кожне запозичене речення, кожен абзац з урахуванням виду твору (художній або науковий), оригінальності запозиченого фрагменту (наукова мова достатньо стандартизована і може містити загальнотеоретичні знання), обсягу та форми вираження.

Щодо форми вираження. Якщо запозичений фрагмент тексту є оригінальним і «переписується» слово в слово, це може свідчити про наявність ознак плагіату. В основному оригінальними є навіть невеликі фрагменти тексту художніх творів. У наукових – речення з використанням стандартних мовних зворотів наукового стилю може створюватись авторами незалежно один від одного.

Щодо змісту. Зміст запозиченого фрагменту тексту має велике значення, оскільки може відноситись до загальновідомих або загальнотеоретичних знань у конкретній галузі знань. Саме тому, спеціалісти з історичних наук не можуть оцінити текстові запозичення у творах таких галузей наук як фізика, математика, хімія, а спеціалісти з технічних наук твори у сфері юриспруденції. Для виявлення ознак плагіату потрібно розуміти зміст запозичених фрагментів. Для проведення дослідження у наукових роботах різних галузей знань, судові експерти у сфері інтелектуальної власності мають процесуально визначений механізм залучення відповідних фахівців або проводять комплексну судову експертизу.

Щодо обсягу. Якщо запозичене речення з використанням стандартних мовних зворотів наукового стилю при наведенні цитати, такі фрагменти можуть створюватись авторами незалежно один від одного. Якщо це речення із запозиченням результатів проведеного дисертаційного дослідження, що висвітлюють розв’язання певної наукової проблеми, тоді одного абзацу чи навіть речення достатньо для висновку про наявність ознак плагіату. Все залежить від змісту та форми вираження запозиченого фрагменту. У кожному конкретному випадку він буде різним. Саме тому жодна комп’ютерна програма не може встановити ознаки плагіату.

Крім того, судовий експерт при виявленні ознак плагіату пояснює чим зумовлені відмінності або співпадання ознак: чи мають вони суттєве значення або носять технічний характер, чи можуть вони вважатись випадковими або навпаки, свідчать про навмисне перефразування фрагменту тексту, а також можливість їх виникнення незалежно один від одного.

А тепер, коли Ви знаєте методи виявлення плагіату групою «Дисергейт» та судовим експертом у сфері інтелектуальної власності уявіть ситуацію. Ви написали статтю, зміст її є оригінальним, оскільки навіть інформацію щодо об’єкта дослідження в Інтернеті знайти складно, наприклад стаття щодо комерційних найменувань. Коли Ви публікуєте цю статтю в Інтернеті, вона міститься на першій сторінці результатів пошукової системи Google при запиті «комерційні найменування». Цю статтю переписують з неймовірною швидкістю, оскільки знайти її достатньо легко, а інформація про об’єкт дослідження у спеціальній літературі досить обмежена. Ви навіть помічаєте великі фрагменти тексту з Вашої статті у друкованих виданнях, наприклад, у статті аспіранта до збірника наукових праць проведеної конференції. Такі ж фрагменти тексту містяться у Вашій дисертації, де Ви свої попередні публікації зазначаєте у переліку джерел.

Група Дисергейт перевіряє Вашу дисертацію на наявність текстових запозичень, знаходить статтю студента в Інтернеті і говорить, що то плагіат. Ви просите, будь-ласка, перевірте ще раз, можливо це якась помилка. Знаходять статтю у друкованому виданні і говорять, що то плагіат. Ви просите ще раз, такого не може бути, це ж мої слова. Знаходять першоджерело з Вашим прізвищем. Ви думаєте, що все, крапка, хоча репутацію вже не повернути, але ж знімуть всі звинувачення у плагіаті. А тепер найцікавіше! Коли все ж таки авторство тих фрагментів тексту буде встановлено, вас ще можуть звинуватити в автоплагіаті. І це не жарт.

На сьогодні ми маємо підміну понять «Self-Plagiarism» та «автоплагіат» («само плагіат», «вкрав у себе», називають як завгодно). На мою думку у поняття «Self-Plagiarism» вкладався зовсім інший зміст – це ситуація коли Ви одну і ту ж статтю вже опублікували і віддали її до іншого видання чи декількох видань, лише з незначними переробками. Для автоплагіату потрібен значний обсяг, що свідчить про те, що такі результати втратили новизну. Якщо Ви взяли один абзац і забули поставити посилання на свою роботу – це не може вважатись автоплагіатом і взагалі, у цій конструкції вживання слова «плагіат» виглядає абсурдним.

А тепер приклад зі статті Л. Гриневич. Тут хочу додатково відзначити, що до уваги брались лише джерела, що містяться у мережі Інтернет. Таке дослідження також не можна вважати об’єктивним хоча воно і доводить певні мої твердження та безпідставність звинувачень у плагіаті Л. Гриневич, які були винесені без аналізу обсягу, форми вираження та змісту запозичених фрагментів. Коли матеріалів, необхідних для проведення експертного дослідження недостатньо, експерт порушує клопотання про надання йому додаткових матеріалів. У судового експерта також є можливість  зробити ймовірний або умовний висновок.

Для прикладу, розглянемо запозичений фрагмент тексту у статі Л. Гриневич «Вітчизняна педагогічна теорія про розвиток освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів»  (Педагогічний процес: теорія і практика, № 1-2 (46-47), 2015).

Фрагмент тексту зі статті Л. Гриневич:

«Важливим кроком у процесі євроінтеграції є вступ України до Болонської співдружності, що відбувся 19 травня 2005 р. на Бергенському саміті міністрів освіти 45-ти європейських країн у Норвегії. Болонський процес для України – це засіб інтеграції та демократизації освіти, який чітко визначає орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи та світу».

Однак, подати наведений фрагмент з відривом від абзацу без пояснення взагалі змісту статті Л. Гриневич буде неправильно. Стаття Л. Гриневич «Вітчизняна педагогічна теорія про розвиток освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів» є оглядовою статтею, метою якої було «розкрити основні аспекти наукового пошуку вітчизняних учених і фахівців у галузі освіти щодо проблеми розвитку освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів». Кількість авторів, на які посилається Л. Гриневич у статті – близько 50, посилання на інші джерела за текстом – близько 20, зокрема дисертації та монографії інших дослідників, кількість джерел у переліку літератури – 8.

Отже, ця стаття є висвітленням наукової думки (огляд літератури) за конкретною проблемою, яку, у майбутньому, потрібно вирішити. Резюме цієї статті – необхідність проведення дослідження у даній галузі, тобто постановка проблеми. Зокрема, у висновках статті Л. Гриневич зазначено:

«Таким чином, проаналізований масив наукової літератури засвідчує відсутність у вітчизняній педагогічній теорії праць, де предметом окремого дослідження було б виділено євроінтеграційні тенденції розвитку освіти в Україні».

Як зазначено у п. 3.5 Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій: «У розділах основної частини подають: огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень (…) В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, здобувач повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини дисертації» [7]

Оригінальність оглядових статей полягає в аналізі, підборі та розташуванні викладених наукових матеріалів щодо предмету дослідження та доведення необхідності вирішення поставленої проблеми.

Наведений вище запозичений фрагмент тексту міститься при викладі третьої групи наукових джерел у наступному контексті (зі статті Л. Гриневич):

«Для виділення основних площин наукового пошуку вітчизняних учених і фахівців у галузі освіти щодо проблеми розвитку освіти в Україні в контексті євроінтеграційних процесів було обрано п’ять груп наукових джерел.»

(…)

«Третю групу наукових джерел утворюють наукові праці, в яких висвітлено Болонський процес як нову філософію освіти, інноваційну модель європейської освітньої політики, а також засіб інтеграції вищої освіти України у європейський освітній і науковий простір. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. підвищення освітнього рівня суспільства, забезпечення високої якості освіти та професійної мобільності випускників ВНЗ на ринку праці можливе за умови значної інтенсифікації європейських інтеграційних процесів. Одним з найважливіших кроків у цьому напрямі є підписання у 1999 р. Болонської декларації. Важливим кроком у процесі євроінтеграції є вступ України до Болонської співдружності, що відбувся 19 травня 2005 р. на Бергенському саміті міністрів освіти 45-ти європейських країн у Норвегії. Болонський процес для України – це засіб інтеграції та демократизації освіти, який чітко визначає орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи та світу».

Наведений фрагмент тексту був знайдений в інших джерелах у різній інтерпретації (нижче приведено лише декілька джерел):

  1. Володимир Янковий. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції (17 жовтня 2003). URL:http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/bolonskiy_protses_shlyahom_evropeyskoyi_integratsiyi.html

«Другим важливим кроком має бути прийняття урядом країни усвідомленого політичного рішення, яке б грунтувалося на необхідності проведення зазначених реформ і яке б лягло в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи науки та освіти в європейський простір».

  1. Головко С. Г. Основні нормативно-правові акти по реалізації Болонського процесу у системі вищої освіти України
    Источник: http://www.readera.org/article/osnovni-normatyevno-pravovi-aktye-po-realizatsiye-bolonskoho-protsesu-u-syestemi-10184132.html

«Важливим кроком до формування загальноєвропейського освітнього простору стала Болонська декларація, що започаткувала процес інтеграції освітніх систем європейських країн. Одним з етапів його реалізації є адаптація освітніх систем країн Європи до єдиного стандарту».

  1. А.І. Ткачук. Українська історична освіта в контексті євроінтеграційних процесів:

«Важливим кроком у процесі євроінтеграції є вступ України до Болонської співдружності. Болонський процес – це засіб інтеграції та демократизації освіти, входження в освітній та науковий простір Європи та світу. На сьогодні першочерговим завданням української освіти є адаптація до єдиних європейських освітянських критеріїв і стандартів. Освітні трансформації – це передусім нова філософія освітньої діяльності, нові принципи організації навчального процесу, нові технології опанування знань [4].

  1. Україна в Болонському процесі (квітень, 2006 р.) URL: http://msmb.org.ua/books/thematic_bibliography/48/:

«19 травня 2005 року на конференції у норвезькому місті Берген Україна офіційно приєдналася до «Болонського процесу», що має на меті створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року. Приєднання нашої країни до Болонського процесу надає можливість здійснити структурні перетворення вищої освіти за узгодженою системою критеріїв, стандартів і характеристик, що дозволить Україні стати визнаною частиною європейського освітнього і наукового простору».

  1. І.В. Ганько. Нові освітні технології в контексті євроінтеграції:

«Важливим кроком для нашої держави саме в євроінтеграції – вступ до Болонської співдружності. Болонський процес для України – це засіб інтеграції та демократизації освіти, який чітко визначає орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи та світу».

Фраза «Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи» є назвою для багатьох статей або тем навчальних програм, наприклад:

«ТЕМА 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу (Вища освіта України і Болонський процес// Навчальна програма. – Київ –Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2004. – 18 с.). Там же:

«Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу».

Отже, при дослідженні всього масиву джерел про Болонський процес, а ми не можемо навести і інші джерела, наприклад друковані видання, до яких могла звернутись автор при постановці проблеми, ясно видно, що такий абзац можна віднести до загальновідомих та загальнотеоретичних знань з викладеної теми. Знайти першоджерело не представляється можливим, оскільки такі знання належать всім і використовуються у багатьох джерелах. Не можна також виключити імовірність, що різні автори могли прийти до виділеного тексту незалежно один від одного.

Звичайно, коли переписується 70% дисертації слово в слово, або великі за обсягом фрагменти тексту, такий аналіз не потрібен. У випадку зі статтями Л. Гриневич, вона лише посилається на думки інших науковців, подає огляд літератури, що окреслює основні етапи розвитку наукової думки за поставленою проблемою. Про це свідчать такі фрази як «автори яких досліджують ключові принципи функціонування європейського освітнього простору…»,  «У цьому контексті процитуємо думку В. Огнев’юка, що найкраще відображає освітологічні вектори дослідження тенденцій розвитку національної освіти…», «Спираючись на авторські інтерпретації, подамо узагальнюючі значення Болонського процесу» тощо.

Встановити плагіат у статтях з оглядом літератури до дисертації за окремими фразами чи реченнями практично неможливо, особливо, якщо вони відносяться до загальновідомих та загальнотеоретичних знань. І навпаки, при виявленні в оглядовій статті запозичення фрагментів текстів, що містять добір інформації, джерела та висновки, при правильній їх оцінці, може свідчити про ознаки плагіату.

У благих намірах групи «Дисергейт» щодо «очищення» науки, ніхто не сумнівається. Однак такі наміри повинні підкріплюватись дієвим механізмом виявлення та аналізу запозичень текстів. Потрібно виробити певні правила та методичні рекомендації, які допоможуть вищим навчальним закладам виявляти академічний плагіат, який, ще раз підкреслю, має той же зміст, що і плагіат у Законі України «Про авторське право і суміжні права».

Отже, результати пошуку запозичень текстів за допомогою комп’ютерних програм та виявлені збіги текстів у різних джерелах не можуть свідчити про наявність плагіату без відповідного їх аналізу щодо змісту, форми вираження та обсягу.

А оскільки плагіат має морально-етичну сторону, осуд і звинувачення групою «Дисергейт» у плагіаті можна розцінити як порушення конституційних прав людини (ст. 3, 34, 68 Конституції України) та призвести до позовів про захист честі, гідності та ділової репутації (ст. 297, 299 ЦК України).

             Тож не судіть і не судимі будете[8]

 

[1] Закон Україні «Про авторське право та суміжні права» № 3792-XII від 23.12.1993 (зі змінами) // База даних «Законодавство України» / ВР України.  URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12 (дата звернення 20.11.2016)

[2] Закон Україні «Про вищу освіту» № № 1556-VII від 01.07.2014 (зі змінами) // База даних «Законодавство України» / ВР України.  URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18  (дата звернення 20.11.2016)

[3] П. 4 ст. 42 проект Закону України «Про освіту» № 3491-д від 04.04.2016 // База даних «Законотворчість» / ВР України.  URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58639  (дата звернення 20.11.2016)

[4] П. 4 ст. 42 проект Закону України «Про освіту» № 3491-д від 04.04.2016 // База даних «Законотворчість» / ВР України.  URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58639  (дата звернення 20.11.2016)

[5] Закон України «Про авторське право і суміжні права» № 3792-XII dsl 23.12.1993 // База даних «Законотворчість» / ВР України.  URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3792-12  (дата звернення 20.11.2016)

[6] Методика проведення судових експертиз літературних творів, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 травня 2012 (реєстраційний код 13.1.1.01).

[7] Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій. Бюллетень ВАК України, № 6, 2007 (зміни – № 3, 2008). URL: http://old.niss.gov.ua/Aspirant/vymog2.htm

[8] Новий заповіт. Євангеліє від Матвія (гол. 7, 1-2 ст.)