Персональний сайт Катерини Сопової Катерина Сопова. Наукові статті Л. Гриневич – плагіат чи правомірне запозичення? - Катерина Сопова - Персональний сайт

Катерина Сопова. Наукові статті Л. Гриневич – плагіат чи правомірне запозичення?

 

Останнім часом у ЗМІ, мережі Інтернет та соціальних мережах все частіше з’являються гучні звинувачення когось у плагіаті, що базуються лише на припущеннях або результатах виявлення збігів за допомогою спеціалізованих програм пошуку запозичень текстів. Сьогодні, у своїх звинуваченнях, ми дійшли навіть до Міністра освіти і науки України Лілії Гриневич. Крім заголовків і коротких заміток із фразами на кшталт «У роботах Л. Гриневич знайшли плагіат», що розповсюджуються з неймовірною швидкістю, хтось навіть наводить таблицю порівнянь із текстовими запозиченнями з двох статей Л. Гриневич під назвами «Вітчизняна педагогічна теорія про розвиток освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів» і «Поняття “освіта”, “розвиток освіти”, “освітня політика” в сучасному науковому дискурсі». Щоб не перевантажувати виклад матеріалу, порівняльну таблицю із текстовими запозиченнями у статтях Л. Гриневич можна знайти у статті О. Смірнова http://false-science.ucoz.ua/news/naukovi_statti_l_grinevich_rukh_po_vtorovanij_dorizhci/2016-11-17-36

Отже, за посиланням ми знаходимо таблиці зі збігами текстів, що були виявлені за допомогою комп’ютерної програми чи сервісу пошуку запозичень текстів. Однак, при цьому, не було знайдено жодних висновків фахівців у сфері педагогіки, науки і освіти, які б оцінили зміст наукових робіт Л. Гриневич в цілому, їх актуальність, новизну та дотримання правил написання, встановлених для наукових робіт. Також відсутні будь-які висновки спеціалістів у сфері інтелектуальної власності, які проводять експертні дослідження щодо встановлення у наукових роботах ознак плагіату.

Тобто, ми звинувачуємо Міністра освіти і науки України у плагіаті лише на виявлених машиною збігах тексту? Я не буду вдаватись у подробиці, що в Україні діє презумпція невинності, що плагіат встановлюється лише судом, оскільки мета цієї публікації не про це. Хочу лише відмітити, що про написання цієї статті мене ніхто не просив і я особисто не знайома із Л. Гриневич, це моя власна ініціатива, як спеціаліста у сфері інтелектуальної власності, пояснити іншим, що не можна просто так звинувачувати людину у плагіаті.

Слід зазначити, що порівняльні таблиці виявлених збігів текстів, як результат пошуку запозичень комп’ютерною програмою, не дозволяють робити обґрунтовані висновки про наявність або відсутність у творі науки плагіату. Використання таких програм та сервісів можливе лише як додатковий інструмент для  пошуку можливих збігів тексту з подальшим їх аналізом і обробкою спеціалістом, зокрема у сфері інтелектуальної власності, для виявлення саме неправомірних запозичень тексту.

Спеціалізовані комп’ютерні програми можуть видавати наступні збіги фрагментів тексту, що відносяться до правомірних запозичень і не є плагіатом:

  • цитати з інших джерел, які оформлені відповідно до правил цитування:
  • цитати з нормативно-правових актів та офіційних документів;
  • цитати з раніше опублікованих праць власне автора, які можуть бути наведені у творах інших авторів з відповідним їх оформленням;
  • цитати з творів, створених при нероздільному співавторстві власне автором та іншими особами;
  • використання стандартних зворотів, висловів, усталених знань та спеціальної термінології, що панують у певній науковій сфері тощо.

Про правомірність запозичень, поняття «плагіат» та методи, які використовують спеціалісти у сфері інтелектуальної власності при встановленні ознак плагіату, можна почитати тут https://goo.gl/OlpbWz

При виявленні текстових запозичень за допомогою спеціалізованих програм та сервісів також необхідно враховувати, що на сьогодні, наукових публікацій в електронних виданнях та у мережі Інтернет значно менше, ніж у друкованих, і деякі електронні документи можуть бути із обмеженим доступом. Це свідчить про неможливість комп’ютерною програмою чи сервісом врахувати всі можливі варіанти текстових запозичень, зокрема тих, що публікувались раніше, оскільки пошук проводиться лише за наявним у мережі масивом інформації. Отже, на практиці може виникнути ситуація, що запозичені фрагменти тексту можуть бути «декілька разів запозичені» і який текст є першоджерелом виявити без аналізу його спеціалістом практично неможливо.

Мною, як спеціалістом у сфері інтелектуальної власності, був проведений попередній аналіз виявлених запозичень тексту у статтях Л. Гриневич, у результаті якого виявилось, що звинувачення у плагіаті наведені у порівняльній таблиці О. Смірнова є безпідставними, оскільки потребують детального аналізу їх обсягу, змісту і форми вираження.

Попереднє дослідження виявлених запозичень текстів у статті Л. Гриневич показує, що 40% виділеного тесту жовтого кольору (а це запозичення тексту з інших джерел знайдених і описаних О. Смірновим) – є цитатами, оформленими відповідно до правил цитування і є правомірним запозиченням. Однак читач статті О. Смірнова не аналізує їх зміст, він прокрутив текст із порівняльної таблицею виявлених збігів, побачив текст, що виділений жовтим кольором і вирішив, що так, у роботах Л. Гриневич дійсно багато запозичень, а отже – плагіат. Так думає більшість.

Наведемо лише декілька прикладів, що говорять про помилковість таких тверджень.

Наприклад, фрагмент на с. 14-15 статті Л. М. Гриневич «Поняття “освіта”, “розвиток освіти”, “освітня політика” в сучасному науковому дискурсі» / Неперервна професійна освіта: Теорія і практика. – 2015. – №1–2 (42–43). – С. 14–19:

«Сутнісні характеристики понять «освіта», «розвиток освіти». Категорія «освіта», мабуть, чи не одна з найбільш досліджених, хоча кожний з авторів, який звертається до висвітлення її сутності, основної мети і завдань, зосереджує увагу на різних ознаках досліджуваного явища, виокремлюючи нові нюанси. У найбільш широкому сенсі під терміном «освіта» розуміють спеціальну сферу соціального життя, унікальну систему, своєрідний соціокультурний феномен, який сприяє нагромадженню знань, умінь і навичок, інтелектуальному розвитку людини. Це «процес та результат засвоєння особистістю певної системи наук, знань, практичних умінь і навичок та пов’язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також моральної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя й індивідуальну своєрідність цієї особистості» (Енциклопедія освіти, 2008, с. 614).

Найбільшого визнання набули підходи до розгляду освіти за такими аспектами, як: 1) процес, тобто цілісна єдність навчання, виховання, розвитку, саморозвитку особистості, збереження культурних норм з орієнтацією на майбутній стан культури, створення умов для повноцінної реалізації внутрішнього потенціалу індивіда та його становлення як інтегрованого члена суспільства, виконуючи функцію наступності поколінь; 2) соціокультурний інститут, який сприяє економічному, соціальному, культурному функціонуванню й удосконаленню суспільства за допомогою спеціально організованої цілеспрямованої соціалізації та інкультурації окремих індивідів, вираженому в системі, що містить освітні установи, органи управління ними, освітні стандарти, які забезпечують їхнє функціонування і розвиток (Енциклопедія освіти, 2008, с. 165). Отже, нині поняття «освіта» розуміється широко та окреслюється різними контекстами: освіта – цінність (державна, суспільна, особистісна); система різноманітних навчальних закладів і освітніх установ; особливий процес; різнорівневий результат; соціокультурний феномен; соціальний інститут, що впливає на стан свідомості суспільства».

О. Смірнов у своїй статті наводить весь фрагмент у жовтому кольорі із коментарем, що там де встановлені посилання «претензій до Л. Гриневич не має» (однак користувач це не читає, він бачить значні обсяги жовтого тексту), проте останній абзац з висновком, що починається словами «Отже, нині поняття «освіта» розуміється» начебто взятий у Огнев’юка (В. Огнев’юк, С. Сисоєва «Освітологія – науковий напрям інтегрованого дослідження сфери освіти» / Рідна школа. – 2012. – №4–5. – С. 44–51) і що це джерело взагалі відсутнє у списку літератури.

Ці твердження є безпідставними, оскільки схожий фрагмент міститься у статті С.О. Сисоєвої (Сисоєва С.О. Освіта як об’єкт дослідження / С. О. Сисоєва // Шлях освіти. – 2011. – № 2. – С. 5-11.), яка насправді зазначена у переліку джерел до статті Л.  Гриневич.

Крім того, точно встановити чи справді С.О. Сисоєвій чи В. Огнев’юку належить авторство наведеного фрагменту тексту не представляється можливим, поки ми не знайдемо першоджерело. Він може бути присутнім у більш ранніх працях безпосередньо Л. Гриневич.

Далі залишається можливість, що Л. Гриневич прийшла до цього висновку самостійно. Я спробувала знайти схожі вирази у попередніх двох абзацах статті Л.Гриневич (підкреслено у тексті чорним кольором). Тут Л. Гриневич лише узагальнює все, що стосується поняття «освіта». Всі перераховані контексти поняття «освіта» є у попередніх реченнях, а фраза «освіта – цінність (державна, суспільна, особистісна)» є теоретичними, усталеними знаннями у сфері педагогіки, їх можна знайти у масі різних джерел, від підручників до статей та дисертацій (з огляду на неможливість встановлення авторства тексту через використання його у багатьох джерелах без посилання на конкретного автора та джерела запозичення, такий текст перетворюється в усталені знання у сфері педагогіки).

Інший приклад, с. 17 статті Л. М. Гриневич «Поняття “освіта”, “розвиток освіти”, “освітня політика” в сучасному науковому дискурсі» / Неперервна професійна освіта: Теорія і практика. – 2015. – №1–2 (42–43). – С. 14–19:

«До кінця 80-х рр. ХХ ст. становлення освітньої політики країн Європейського співтовариства відбувалося передусім на національних рівнях. Відповідальність за зміст навчання й організацію освіти повністю входило до функцій держави. Пріоритети освітньої політики країн Європейського Союзу визначаються такими базовими принципами розбудови єдиного європейського освітнього простору:

  • полікультурна Європа – розвиток Європейського виміру в навчанні; сприяння вивченню іноземних мов; урахування різноманітних національних підходів в освіті і професійній підготовці;
  • мобільна Європа – формування системи взаємовизнання дипломів; підтримка обмінів викладачами, учнями, студентами й адміністративним кадрами; прийняття процедури, яка дасть змогу вчителям тимчасово працювати в різних державах ЄС;
  • Європа професійної підготовки для всіх – рівний доступ усіх дітей до високоякісної освіти; вжиття заходів щодо боротьби з відсівом школярів;
  • Європа навичок – підвищення якості базової освіти, приведення системи підготовки молоді у відповідність з економічними, технологічними та соціокультурними потребами розвитку суспільства; удосконалення всіх секторів освіти, зокрема технічної професійної та вищої; поліпшення базової підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів;
  • Європа, відкрита для світу, – зміцнення зв’язків з іншими державами, співробітництво з міжнародними організаціями (Resolution of the Council and the Council and the Ministers of Education Meeting Within the Council on the European Dimension in Education, 1992-1993, р. 31-32)».

У зазначеному фрагменті Л. Гриневич встановлено посилання на джерело. Крім того, наведений переклад Резолюції був знайдений більш, ніж у 7-ми різних публікаціях і в кожному з них були встановлені посилання на різні джерела. Виявити першоджерело не представляється можливим за таких короткий термін, але нижче наводяться праці осіб, на які посилались інші автори:

  • Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі в кінці ХХ століття: дис. … доктора пед. наук: 13. 00.04/ Пуховська Людмила Прокопівна. – К., 1998. – 354 с. – с. 120;
  • Джуринский А.Н. Зарубежная школа: современное состояние и тенденции развития. – М., 1993. – 102 с. 18;
  • Матвієнко О. В. Стратегії розвитку середньої освіти у країнах Європейського Союзу : монографія / О. В. Матвієнко. – К. : Ленвіт, 2005. – 381 с

Коли автора фрагменту тексту точно встановити неможливо, потрібно посилатись на першоджерело, в якому безпосередньо міститься наведена інформація, що і зробила Л. Гриневич у своїй статті, вона не привласнювала думку. Тобто такі фрагменти тексту також відносяться до правомірних запозичень і не вважаються плагіатом.

Щодо інших посилань, наведених у порівняльній таблиці статті О. Смірнова, при попередньому вивченні інформації, також було виявлено значну кількість джерел, що свідчать про правомірне запозичення автором фрагментів тексту. Однак, для проведення остаточного дослідження знадобиться не один тиждень і аналіз великого обсягу теоретичних джерел, зокрема, більш ранніх праць Л. Гриневич.

Подібний аналіз нещодавно проводився мною у наступній статті https://goo.gl/KzEB4G, коли людину було позбавлено наукового ступеня доктора наук лише за результатами порівнянь комп’ютерної програми без аналізу їх змісту (потім виявилось, що всі претензії були безпідставними і збіжні фрагменти тексту були виявлені у більш ранніх працях автора, зокрема у його кандидатській дисертації).

Викладене свідчить про те, що обвинуватити у плагіаті за результатом пошуку текстових запозичень комп’ютерних програм можна 90% науковців. І давайте кожен з нас, чесно відповість на таке питання: «Якщо перевірити Вашу дипломну роботу на наявність плагіату, чи не знайдеться там декілька абзаців, де Ви забули поставити посилання?».

Тож давайте будемо відноситись один до одного толерантно, не перебираючи на себе повноваження суду у встановленні факту плагіату, що виявляється за певними правилами та процедурою, і не базується лише на результатах пошуку комп’ютерних програм та безпідставних звинуваченнях.